Дитяча сором'язливість: причини й наслідки

У сором'язливої дитини в незвичній ситуації або при спілкуванні з іншими дітьми чи дорослими найчастіше з'являється почуття тривоги та пригніченості. Коли люди уважно дивляться на неї, вона почуває себе ніяково й скуто, наприклад, під час знайомства або в ситуації, коли необхідно сказати про щось привселюдно. Сором’язливій дитині набагато зручніше спостерігати за подіями збоку, ніж ставати їх безпосереднім учасником.

 

Більшість дітей періодично соромляться, але в деяких з них існує ряд обмежень, зумовлених власною сором'язливістю. Діти, які страждають від крайнього ступеня сором'язливості, можуть «перерости» її з віком або навпаки – перетворитись на сором’язливих дорослих. Допомогти їм подолати помірну сором'язливість можуть батьки. Але у важких випадках усе ж доцільно звернутись по професійну допомогу.

 

Чим небезпечна сором'язливість?

 

Постійна й виражена сором'язливість може багато в чому знизити якість життя дитини, адже сором'язливі діти зазвичай:

 

·       мають обмежені можливості розвитку та практики навичок спілкування;

·       мають мало друзів;

·       рідко беруть участь у веселих іграх і змаганнях, які вимагають взаємодії з іншими дітьми, рідко займаються спортом, танцями, музикою або театральним мистецтвом;

·       мають загострене почуття самотності, уважають себе нікчемними і страждають від заниженої самооцінки;

·       не можуть повністю розкрити свій потенціал, оскільки бояться піддатись осуду;

·       страждають від підвищеної тривожності;

·       мають фізичні прояви психологічного стану – червоніють, заїкаються або тремтять.

 

Позитивні сторони сором'язливості

 

Сором'язлива поведінка пов'язана з рядом позитивних аспектів, включаючи:

 

високу успішність у школі;

зразкову, безпроблемну поведінку;

уміння уважно слухати;

до того ж за сором'язливими дітьми легко доглядати.

 

Можливі причини сором'язливості

 

Серед можливих причин сором'язливості можна назвати такі:

 

генетичні – деякі аспекти психології особистості, визначені успадкованим генотипом людини;

особисті риси характеру – емоційно чутливі немовлята, які тонко реагують на зовнішні подразники, швидше за все, виростуть сором'язливими дітьми;

запозичена поведінка – діти вчаться, наслідуючи найбільш впливові моделі поведінки – батьків. Сором'язливі батьки можуть своїм прикладом навчити сором'язливості своїх дітей;

сімейні стосунки - діти, які не відчувають надійної батьківської підтримки або в яких часто змінювались няні, можуть боятися чи бути сором'язливими. Діти батьків, які схильні до гіперопіки, можуть боятись і відчувати себе «замкнутими» в певних рамках, особливо в незнайомих ситуаціях;

брак спілкування – діти, які були ізольовані від інших протягом перших кількох років свого життя, можуть не мати необхідних соціальних навичок, що дозволяють легко вступати в контакти з незнайомими людьми;

жорстка критика – діти, яких дражнили або над якими знущались важливі для них люди (батьки, брати, сестри та інші члени сім'ї або друзі), можуть стати сором’язливими;

страх невдачі – діти, яких занадто часто підштовхували зробити те, що перебуває за межами їхніх можливостей, можуть відчувати страх перед невдачею, який проявляється як сором'язливість (адже не виправдавши очікування, їхнє самопочуття погіршувалося знову і знову).

Ставлення батьків надзвичайно важливе!

 

Батьки мають дуже великий вплив на життя своїх дітей – можливо, навіть набагато більший, ніж уявляють собі. Батькам можна порадити таке:

 

·       Будьте обережними, щоб не навісити на дитину ярлик «сором'язливої». Діти (і дорослі) схильні жити у відповідності з ярликами, нав'язаними їм іншими людьми.

·       Більше того, не дозволяйте й чужим людям або родичам називати вашу дитину сором'язливою.

·       Коли дитина соромиться, ніколи не критикуйте й не висміюйте її за це. Будьте прихильними, ставтесь до неї зі співчуттям і розумінням.

·       Підтримайте вашу дитину, щоб вона розповіла вам про причини своєї сором'язливості – чого саме вона боїться?

·       Розкажіть дитині про період вашого життя, коли ви теж соромились і як ви подолали це почуття. Оскільки діти часто бачать своїх батьків ідеальними, визнання власної сором'язливості допоможе дитині відчути себе краще і знизить її внутрішнє напруження та занепокоєння.

·       Будьте комунікабельними. Покажіть дитині приклад упевненої поведінки.

Що можуть зробити батьки?

 

·       Батьки можуть стимулювати дитину бути більш товариською. Стратегії залежать від конкретної дитини та обставин, але можуть включати в себе такі кроки:

 

·       Поділіться особистими способами подолання сором'язливості, які ви самі застосовували в житті. Практикуйте їх з вашою дитиною.

·       Розкажіть дитині про значні переваги поведінки без ніяковості. Наведіть приклади із власного життя.

·       Заохочуйте товариськість. Хваліть дитину в той момент, коли в незнайомій ситуації вона опанувала себе або познайомилася з новою людиною, не проявляючи сором'язливості.

·       Спробуйте разом з дитиною поставити нові завдання. Просувайтесь уперед маленькими, неспішними кроками і хваліть її за прогрес. Наприклад, сказати іншій дитині «привіт» може стати першим її великим кроком.

·       Свідомо створюйте нові ситуації для вашої дитини. Прагніть спочатку до невеликих змін у поведінці й поступово йдіть уперед і вперед. Наприклад, нагородіть дитину, якщо вона привіталася з кимось новим для неї. Будьте прихильними.

·       Переконайтеся, що ваша дитина може займатись тим, що в неї виходить найкраще. Хваліть її за нові навички, якими вона оволоділа.

·        

Професійна допомога

 

Якщо сором'язливість вашої дитини особливо виснажлива, ви можете звернутись по професійну допомогу до психолога. Варіанти лікування, як правило, включають у себе:

 

релаксацію;

серію консультацій;

навчання соціальних навичок.