Батьківський всеобуч

«Профілактика проявів насилля, агресії в підлітковому середовищі»

 

           Жорстокість  та насильство  серед дітей,  жорстокість  та насильство  по відношенню до дітей стає актуальною  проблемою сьогодення. Школа  нерідко  стикається   з проявами жорстокості  та насилля в середовищі учнів, фактами знущанням   серед дітей, проблемою насильства в сім»ї.

Знущання в школі – це вид насильства, у якому жертва потерпає від повторних навмисних згубних дій однієї особи або групи. Буває фізичним, психологічним (емоційним, моральним), вербальним (словесним), економічним, іноді сексуальним (в т.ч. кібербулінг). Може бути комбінованим. Емоційне (моральне) знущання може бути навіть більш образливим, ніж фізичне.

Дисбаланс сили – ключовий елемент динаміки знущань. Учень, який сильніший, агресивніший, більш зухвалий, впевненіший за інших учнів, типово знущається з інших дітей, які слабші, боязливіші, менш агресивні, не дають здачі. Часто старші учні знущаються з молодших чи нових учнів. Деколи ті, що знущаються, вибирають своїми жертвами тих учнів, які знаходяться в невигідному становищі через те, що є представниками культурних меншин або нещодавно емігрували.

Як і у випадках інших видів насильства до особи, таких, як насильство над партнером, переслідування на расових засадах, насильство над дитиною та жінкою в сім’ї, дисбаланс сили є основним ключем до розуміння того, що відбувається, і це потрібно врахувати при втручанні.

  Міфом є думка про те, що ті, хто знущаються, є невпевненими в собі по суті, а тільки прикриваються зовнішньою бравадою. Дослідження свідчать про те, що їхня самооцінка здебільшого є середньою чи вищою від середньої. Як правило, ті, що знущаються, походять з домівок, де агресія використовується як спосіб розв’язання конфліктів.

Насильство в школі майже завжди буває спланованим і методично повторюваним, а жертвами насильства майже завжди є діти з рисами, що відрізняють їх від інших дітей. Ми вже знайомі з видами знущань, вони перегукуються з загальними видами насильства – фізичними, психологічними, економічними, сексуальними.

Між фізичним і психологічним насильством розмістилася така форма, як третирування – вербальні погрози, образи, стусани, штовхання. Сюди входять і словесні образи, і приниження етнічного чи статевого характеру. До психологічного насильства ще входить така форма тиску, як бойкот – змова групи людей про недопущення контактів і спілкування, вигнання із спільноти.

Працювати необхідно з усіма сторонами жорстокої поведінки: і з жертвою, і з агресором. Емоційний стан жертви, якщо з нею не працювати фахівцям, не дасть їй виявити свої таланти, здібності, ще більш укоренить так званий комплекс жертви, зіпсує їй майбутнє життя.   

 Потрібно переконувати дітей, що вони мають право на захист, що просити допомоги не соромно, а необхідно!

У великих школах жертви можуть мінятися. В маленьких, як правило, жертва одна й та сама. Найчастіше агресор – найпопулярніша особистість, у якої багато друзів і партнерів, він сильний фізично й енергетично, виділяється зовнішністю, одягом, манерою поведінки, можливо, економічним і соціальним статусом. Він твердий, холодний, емоційно-чуттєво недорозвинений, біль інших його не хвилює. Дитина-жертва найчастіше, самотня (друзі нечисленні, або від страху за себе і зовсім відсутні), слабкіша фізично, соціально нестійка, нестабільна, по природі може бути відособленою, тихою, може мати відмінні від інших риси характеру: тонку душевну конструкцію, плаксивість, уразливість, слабко розвинуте почуття гумору, добродушність, поступливість, не конфліктність. Ці діти не можуть постояти за себе, а захистити їх нікому.  Діти-жертви можуть відрізнятися зовні: особливості фізичної будови, поганий зір тощо. Часто добре вчаться.

Звичайно, не завжди ці характеристики призводять до того, що людина стає жертвою. Випадки бувають різні, але в особливо тяжких, жорстоких випадках, жертву можуть довести до суїциду.

Часто батьки виховують своїх дітей у дусі не оскарження – «не скаржся», «вирішуй свої проблеми сам» і т.д. Це веде до того, що дитина стає жертвою і мовчки, самотньо, тяжко страждає від приниження і болю.

Буває так, що батьківський авторитаризм, агресія і жорстокість роблять дітей теж такими, в них виявляється потреба когось принижувати і пригноблювати, щоб зігнати власні образи, які йдуть із сім’ї. Це – сімейні фактори.

Існують індивідуальні фактори: найкраще задукоментований індивідуальний фактор у знущаннях – темперамент,  на базі якого розвиваються певні типи особистості та стилі спілкування. Активні, імпульсивні за темпераментом діти можуть мати схильність до розвитку агресивної поведінки, особливо із сімей, де панує авторитаризм і агресія як стиль внутрішньосімейного спілкування. Хлопчики, характеристикою яких є агресивна поведінка, вирізняються більшою фізичною силою.

Шкільні фактори: часто вчителі та адміністрація не мають контролю над індивідуальними та сімейними факторами, які формують дітей, схильних до агресивної поведінки та жорстокості, проте проблеми зі знущаннями можна значно зменшити за наявності відповідного нагляду, втручання та загальної атмосфери неприйняття цих проявів у шкільній громаді. Так як і вдома, недостатній нагляд асоціюється з проблемами агресивності серед окремих дітей, так і в школі недостатній рівень нагляду, особливо на ігровому майданчику, шкільному подвір’ї та в коридорах може спровокувати знущання та жорстоке ставлення дітей один до одного. Також дуже важлива відповідність методів втручання з боку дорослих, коли вони побачили факт знущання, чи були про це повідомлені. 

Тому, педагогічні працівники школи, в першу чергу класні керівники, спеціалісти соціально-психологічної  служби школи, повинні допомагати дітям дорослішати  соціально та емоційно, корегувати їхню поведінку й активно працювати з родиною.  Найбільш продуктивною є робота з жертвою, ніж робота з кривдником. Необхідно допомогти жертві змінити себе, уміти дати відсіч і не боятися одержувати допомогу. Кривдника змінити важче, за його поведінкою стоять сім’я та суспільство. Агресію, ненависть, злість, почуття вседозволеності він засвоїв з дитинства. Непрямі учасники знущань теж повинні піддаватися корекції.

Знущання в школі – це непросто злість, навіть не конфлікт, це ненависть, неповага. Ці почуття до інших дітей дають агресору право знущатися з них, домінувати принижувати. Має місце нетерпимість до дітей, які відрізняються расовою приналежністю, фінансовим або соціальним рівнем. Агресор вважає, що людина, обрана ним в жертву, нічого не варта, дитину-жертву часто дуже жорстоко дражнять, вона намагається бути біля учителя, щоб почувати себе захищеною. Жертва буває побитою до синців на тілі, іноді потрапляє у фінансову залежність від кривдників. Найчастіше діти-жертви більше ображені на мовчазних спостерігачів знущань, ніж на самого агресора. Самооцінка дитини-жертви падає нижче від того, що навіть нечисленні друзі не допомагають. А не допомагають вони від страху теж стати жертвою, або від небажання стати ябедою.

Сексуальне насильство серед підлітків теж існує. Воно має сучасне забарвлення, навіть придуманий термін «кібербулінг» - це насильство (в тому числі, сексуальне) через Інтернет: це технічно сфабриковані сексуальні фото з зображенням обраної жертви, сексуально образливі записки, листи, плітки, обмови, відео тощо. Цим самим створюється негативна суспільна думка, спрацьовує швидкість передачі і масштаби повідомлення інформації.

Що зробити, щоб припинити знущання?  

Існує багато ефективних методів для учителів та батьків, які хочуть припинити знущання. Важлива відправна точка – усвідомлення, що багато знущань відбувається поза полем зору учителів та батьків, і що багато жертв знущань не хочуть повідомляти дорослих про свої проблеми. Причини різні: їм може бути соромно за те, що вони жертви, їм страшно від того, що дорослі не зможуть, або не захочуть допомогти вирішити проблему або звинуватять у тому, що трапилося.

Дорослі для ефективного втручання повинні переглянути свої власні погляди на міжособистісну поведінку. Багато вчителів та батьків радять дітям не скаржитися й вирішувати свої проблеми самостійно. Проте, в ситуації знущань існує дисбаланс сили, за якого жертва завжди програє та зазнає найгіршого: приниження людської гідності, образ, фізичного болю, матеріального збитку тощо. І жертва, і ті, хто знущається, потребують допомоги та втручання для припинення цієї жахливої поведінки.

       Важливі методи припинення знущань:

·         забезпечення гарного нагляду за дітьми;

·         ефективні наслідки для тих, хто знущається;

·         добрі канали спілкування між вчителями та батьками;

·         надання дітям можливості розвивати хороші навики міжособистісного спілкування;

·         створення такої соціальної атмосфери підтримки та позитивного ставлення до всіх, у якій агресивність та знущання неприйнятні для більшості.

Часто в родині дитина піддається різним видам насильства.

Родина

Видима сила, реальна, авторитарна, часом агрессивно – жорстока – батьківська влада! Вона нав’язується дітям і через них передається (транслюється) у дитяче суспільство. Народжує забитих, безініціативних і байдужих, або агресивних, жорстоких, бездушних, або істеричних, з різними захворюваннями нервової системи дітей. Часто агресія йде з родин алкоголіків, наркоманів, неповних сімей. Але спостерігається тенденція росту неприйняття й агресії стосовно дітей у родинах, цілком благополучних і економічно забезпечених. Можливо, ситуація поміняється в тому випадку,якщо батьки навчаться поважати та безумовно любити власних дітей такими, які вони є.

                 

Рекомендації дорослим як допомогти   дітям    зрозуміти   свої   почуття:

• дайте дитині додаткову підтримку, підбадьорте її та будьте чуйні, терпимі, коли вона перебуває у стресовому стані, адже діти показують свої страждання та хвилювання за допомогою різної поведінки – надчутливою, замкненої, пустотливою;
• будьте чуйні до почуттів, які виражає дитина словесно та іншим шляхом;
• допоможіть дитям навчитися казати про свої почуття замість того, щоб дитина просто замкнулася;
• навчіть вирішувати проблеми словесно, а не фізично; методом знаходження кращих способів для того, щоб впоратися з ситуацією;
• допоможіть дітям заспокоюватись самостійно, коли вони прикро вражені. Наприклад, іноді діти старшого віку необхідно просто більше часу побути на одинці, тоді як молодші діти мають потребу в чутливій близкості з рідними;
• проводьте співбесіди про почуття дитини, проектуючи ситуацію, яка його засмучує, на себе, виражаючи Ваші власні почуття (наприклад, «Мені стає сумно, коли я сперечаюся зі своїми друзями, можливо, тобі також»);
• переконайте дитину, що у всіх дітей виникають почуття за певних обставин (наприклад, «Іноді діти лякаються і це нормально», «якщо щось не працює, це тебе дратує», «коли тебе дражнять, ти ображаєшся»);
• діти молодшого віку потребують допомоги, щоб навчитися відмічати свої почуття. Це допомагає їм ввійти в емоції, біль, точно розпізнати їх та правильно впоратися з ними (наприклад, «Думаю, що ти плачеш тому, що ти стомився(лась), «Я знаю, що діти відібрали твій м’яч, і це тебе прикро вразило»);
• іноді дітям легше відповісти на коментар, ніж на пряме питання, якщо щось не так ( наприклад, «Сашко, ти виглядаєш дещо засмученим. Напевно, ти думаєш про свою мамусю…»);
• буває так, що дитині легше коментувати свої почуття в контексті почуттів більшості дітей ( наприклад, «Більшості дітей стає моторошно та сумно, коли іхній татусь та мама сваряться», «мабуть, всі діти ображаються та страждають, коли на них кричать, обзивають або не хочуть спілкуватися»).  

  

 

 ВІЛ та СНІД… Сьогодні нам часто зустрічаються ці слова на плакатах, у газетах та журналах, їх чуємо по телевізору, радіо і просто від  дорослих. Але, на жаль,  більшість із нас не усвідомлює, яку загрозу він несе людям. Найчастіше ми думаємо – « мене це не стосується»,« зі мною цього не трапиться», та ніхто не знає, де чекає нас біда.

   СНІД – одна з найголовніших проблем, з якою людство зіткнулося у ХХ столітті і увійшло у ХХІ ст..

     У всьому світі проводяться наукові роботи зі створення вакцини та ліків проти інфекції, але на сьогодні СНІД не лікується. Єдиним методом боротьби із хворобою залишається попередження передачі вірусу.

     1 грудня – Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом- в філії Васьковецька гімназія було проведено профілактичну бесіду під назвою « Ми проти СНІДу! Ми за життя!», головними учасниками якої були, звичайно, учні нашої гімназії.