Емоційні зони.

Як допомогти дитині впоратися з емоціями?

Українські діти переживають неймовірне емоційне навантаження під час війни. А батьки та вчителі не завжди знають, як допомогти. Сьогодні поговоримо  про чотири емоційні зони, в яких може перебувати дитина протягом дня. А також які найпростіші техніки допоможуть дорослим і дітям переходити з однієї зони до іншої.

Що таке чотири емоційні зони?

Стан, у якому перебуває дитина протягом дня, можна розділити на чотири зони:

·       червону (злість, страх),

·       жовту (знервованість, занепокоєння),

·       блакитну (втома)

·        зелену (рівновага та сфокусованість).

Наша мета — наблизити дітей до зеленої зони, наскільки це можливо. Перестрибнути з червоної зони в зелену одразу не вийде. Але ми можемо допомогти дитині поступово рухатися з найбільш небезпечної зони до більш безпечної. Адже тільки тоді, коли діти щасливі, вони можуть продуктивно вчитися і працювати, а в родинах пануватиме спокій.

Як працювати з емоціями дитини в кожному стані

Злість, не контрольованість емоцій, страх — цілком нормальні емоції в українських дітей у зв’язку з війною. Це червона зона емоційного стану. Коли діти в ній за таких умов — це абсолютно нормально.

Як дорослим реагувати на такі емоції?

Найперше — завжди говорити з дитиною, що спричинило відчуття агресії. Варто проаналізувати, за яких умов дитина відчуває себе дуже щасливою, яка діяльність приносить їй радість та задоволення.

Ми маємо поставити дитині два запитання:

·       чому вона відчуває певну емоцію;

·       що ми можемо зробити, щоб підтримати її і щоб вона позбулася цієї негативної емоції.

Тут ми заохочуємо, щоб діти розуміли й приймали свої емоції та не боялися бути в цій зоні. Тим дітям, які перебувають у червоній зоні, потрібно більше емоційної підтримки, ніж тим, хто перебуває в інших зонах. І це залежить від обставин. Коли ми працюємо з такими дітьми, мусимо шукати до них певний підхід залежно від того, чого вони потребують.

Жовта зона — це збуджені, стривожені, занепокоєні, знервовані діти. Це зона, де вони не можуть фокусуватися, тому що емоції вийшли з-під їхнього контролю.

Ми маємо запитати в дитини:

·       що ти зараз відчуваєш?

Якщо дитина відповість: «Я занепокоєний», варто уточнити: «Чому ти відчуваєш тривогу?

·       Що я можу зробити, щоб ти подолав тривожність?»

Із кожною дитиною та її проблемами слід працювати індивідуально. Стратегії, як подолати стрес, необхідно підбирати кожній дитині окремо  залежно від уподобань та захоплень. Знизити тривожність дитині допоможе улюблене хобі, яке наповнює її, або прогулянка в місце, що принесе радість. Загалом будь-що, що допоможе дитині вивільнити емоції. Як наслідок, дитина швидше зможе впоратися із завданнями.

Як зрозуміти, що дитина у блакитній зоні?

Блакитній зоні притаманні втома, слабкість та відчуття нудьги. Зараз більшість українських дітей перебувають у цій зоні. Ми маємо допомогти їм вийти із цієї зони й наблизитися до зеленої.

Наша мета: дати дітям стратегії, щоб вони не почувалися сумними та не уникали завдань у навчанні. Для цього діти мають робити те, що їм подобається: проводити час із рідними та друзями, щоб не почуватися ізольованими.

Важливо: щоб діти почувалися сильнішими, їх мають оточувати сильні дорослі. Тому ці стратегії насамперед повинні пропрацювати вчителі та батьки.

Омріяна для кожної людини зона — зелена. Зелена зона — це те місце, де ми хочемо бути. Сюди ми прагнемо перетягнути наших дітей — бо тут ми щасливі та сфокусовані. Це та зона, у якій діти найбільш зацікавлені до навчання. Під час війни перебувати у зеленій зоні постійно не вийде. Але завдяки роботі з окремими станами нам цілком вдасться досягати зеленої зони на певний час. Батькам  та педагогам не варто боятися, що кожна дитина протягом дня рухається з однієї зони в іншу. Просто  треба навчити дітей конкретних технік, завдяки яким вони можуть здійснювати перехід між зонами.

 

 

 

Дитяча сором'язливість: причини й наслідки

У сором'язливої дитини в незвичній ситуації або при спілкуванні з іншими дітьми чи дорослими найчастіше з'являється почуття тривоги та пригніченості. Коли люди уважно дивляться на неї, вона почуває себе ніяково й скуто, наприклад, під час знайомства або в ситуації, коли необхідно сказати про щось привселюдно. Сором’язливій дитині набагато зручніше спостерігати за подіями збоку, ніж ставати їх безпосереднім учасником.

 

Більшість дітей періодично соромляться, але в деяких з них існує ряд обмежень, зумовлених власною сором'язливістю. Діти, які страждають від крайнього ступеня сором'язливості, можуть «перерости» її з віком або навпаки – перетворитись на сором’язливих дорослих. Допомогти їм подолати помірну сором'язливість можуть батьки. Але у важких випадках усе ж доцільно звернутись по професійну допомогу.

 

Чим небезпечна сором'язливість?

 

Постійна й виражена сором'язливість може багато в чому знизити якість життя дитини, адже сором'язливі діти зазвичай:

 

·       мають обмежені можливості розвитку та практики навичок спілкування;

·       мають мало друзів;

·       рідко беруть участь у веселих іграх і змаганнях, які вимагають взаємодії з іншими дітьми, рідко займаються спортом, танцями, музикою або театральним мистецтвом;

·       мають загострене почуття самотності, уважають себе нікчемними і страждають від заниженої самооцінки;

·       не можуть повністю розкрити свій потенціал, оскільки бояться піддатись осуду;

·       страждають від підвищеної тривожності;

·       мають фізичні прояви психологічного стану – червоніють, заїкаються або тремтять.

 

Позитивні сторони сором'язливості

 

Сором'язлива поведінка пов'язана з рядом позитивних аспектів, включаючи:

 

високу успішність у школі;

зразкову, безпроблемну поведінку;

уміння уважно слухати;

до того ж за сором'язливими дітьми легко доглядати.

 

Можливі причини сором'язливості

 

Серед можливих причин сором'язливості можна назвати такі:

 

генетичні – деякі аспекти психології особистості, визначені успадкованим генотипом людини;

особисті риси характеру – емоційно чутливі немовлята, які тонко реагують на зовнішні подразники, швидше за все, виростуть сором'язливими дітьми;

запозичена поведінка – діти вчаться, наслідуючи найбільш впливові моделі поведінки – батьків. Сором'язливі батьки можуть своїм прикладом навчити сором'язливості своїх дітей;

сімейні стосунки - діти, які не відчувають надійної батьківської підтримки або в яких часто змінювались няні, можуть боятися чи бути сором'язливими. Діти батьків, які схильні до гіперопіки, можуть боятись і відчувати себе «замкнутими» в певних рамках, особливо в незнайомих ситуаціях;

брак спілкування – діти, які були ізольовані від інших протягом перших кількох років свого життя, можуть не мати необхідних соціальних навичок, що дозволяють легко вступати в контакти з незнайомими людьми;

жорстка критика – діти, яких дражнили або над якими знущались важливі для них люди (батьки, брати, сестри та інші члени сім'ї або друзі), можуть стати сором’язливими;

страх невдачі – діти, яких занадто часто підштовхували зробити те, що перебуває за межами їхніх можливостей, можуть відчувати страх перед невдачею, який проявляється як сором'язливість (адже не виправдавши очікування, їхнє самопочуття погіршувалося знову і знову).

Ставлення батьків надзвичайно важливе!

 

Батьки мають дуже великий вплив на життя своїх дітей – можливо, навіть набагато більший, ніж уявляють собі. Батькам можна порадити таке:

 

·       Будьте обережними, щоб не навісити на дитину ярлик «сором'язливої». Діти (і дорослі) схильні жити у відповідності з ярликами, нав'язаними їм іншими людьми.

·       Більше того, не дозволяйте й чужим людям або родичам називати вашу дитину сором'язливою.

·       Коли дитина соромиться, ніколи не критикуйте й не висміюйте її за це. Будьте прихильними, ставтесь до неї зі співчуттям і розумінням.

·       Підтримайте вашу дитину, щоб вона розповіла вам про причини своєї сором'язливості – чого саме вона боїться?

·       Розкажіть дитині про період вашого життя, коли ви теж соромились і як ви подолали це почуття. Оскільки діти часто бачать своїх батьків ідеальними, визнання власної сором'язливості допоможе дитині відчути себе краще і знизить її внутрішнє напруження та занепокоєння.

·       Будьте комунікабельними. Покажіть дитині приклад упевненої поведінки.

Що можуть зробити батьки?

 

·       Батьки можуть стимулювати дитину бути більш товариською. Стратегії залежать від конкретної дитини та обставин, але можуть включати в себе такі кроки:

 

·       Поділіться особистими способами подолання сором'язливості, які ви самі застосовували в житті. Практикуйте їх з вашою дитиною.

·       Розкажіть дитині про значні переваги поведінки без ніяковості. Наведіть приклади із власного життя.

·       Заохочуйте товариськість. Хваліть дитину в той момент, коли в незнайомій ситуації вона опанувала себе або познайомилася з новою людиною, не проявляючи сором'язливості.

·       Спробуйте разом з дитиною поставити нові завдання. Просувайтесь уперед маленькими, неспішними кроками і хваліть її за прогрес. Наприклад, сказати іншій дитині «привіт» може стати першим її великим кроком.

·       Свідомо створюйте нові ситуації для вашої дитини. Прагніть спочатку до невеликих змін у поведінці й поступово йдіть уперед і вперед. Наприклад, нагородіть дитину, якщо вона привіталася з кимось новим для неї. Будьте прихильними.

·       Переконайтеся, що ваша дитина може займатись тим, що в неї виходить найкраще. Хваліть її за нові навички, якими вона оволоділа.

·        

Професійна допомога

 

Якщо сором'язливість вашої дитини особливо виснажлива, ви можете звернутись по професійну допомогу до психолога. Варіанти лікування, як правило, включають у себе:

 

релаксацію;

серію консультацій;

навчання соціальних навичок.